Його поховали, а він повернувся з полону: неймовірна історія [ Редагувати ]
"Зниклий безвісти". Майже півтора року цей статус стояв у військових документах навпроти імені Ігор Бондаренко. Навіть особисті речі бійця вже повернули додому. Про втрату сповістили рідних. Те, що захисник загинув у бою, не викликало сумнівів. Ні в кого, окрім рідної матері. Вона чекала і вірила.
Можливо, збіг обставин, можливо, справді сталося диво... Та після пекла на передовій і полону боєць повернувся до матері. Неймовірна історія, яких, на жаль, дуже мало на війні, в матеріалі Анастасії Пелешок.
Приїжджає його побратим: так і так, немає Ігоря. Повірте мені, немає. Я кажу, Саша, він є, він живий. Він живий. Я з ним балакаю ночами.
Ольга Бондаренко згадує, як дізналася, що її Ігор безвісти зник на фронті. Це було в серпні 2023-го, за день перед тим син подзвонив і сказав, що вирушає на бойове завдання, а згодом зв'язок із ним обірвався.
Ольга Бондаренко, мати Ігоря Бондаренка:
Як-то кажуть, кусочок мене одірвався. Але я вірила. От я вірила...
Син живий, хто б що не говорив, так для себе вирішила жінка й почала діяти: зверталася в усі можливі установи, які могли б посприяти у пошуку зниклих безвісти. Проте новин не було. Ольга не втратила надію, навіть коли додому з передової поштою прийшли особисті речі сина.
Ольга Бондаренко, мати Ігоря Бондаренка:
Я просто сиділа, виймала його речі. Запах своєї дитини. Це важко. Але я доказувала всім, що наш син живий.
І навіть тоді, коли селяни стали збирати гроші на поховання бійця, мати Ігоря була категоричною.
Ольга Бондаренко, мати Ігоря Бондаренка:
Всі ж, адміністрація, ну, всім же ж повідомили, що син загинув. А я кажу, люди добрі, не несіть. Я всім повіддавала ті гроші. Кажу, не несіть, мій син живий.
Жодної звістки від сина не було три місяці, аж поки матері Ігоря не зателефонували...
Ольга Бондаренко, мати Ігоря Бондаренка:
Мені дзвінок з інформаційного центру. І кажуть, що ви знаєте, що ваш син Ігор Бондаренко знаходиться в полоні. Це підтверджено Міжнародним Червоним хрестом.
У російський полон Ігор Бондаренко потрапив на Харківщині.
Що таке війна, він дізнався ще у 2014-му, коли пішов на фронт добровольцем. Тримав оборону під Донецьком, Авдіївкою, Дебальцевим. Потім була тривала перерва. Взятися за зброю знову змусило повномасштабне вторгнення. У складі групи швидкого реагування він допомагав витісняти ворога з Бучі та Ірпеня. Долучившись до лав 58-ї мотопіхотної бригади, тримав оборону в Бахмуті, потому приєднався до штурмового батальйону "Вовки Да Вінчі". Війна навчила не відчувати страху, каже Ігор. Проте влітку 23-го, на Куп’янському напрямку, перед черговим виходом на бойове завдання у нього з’явилося якесь тривожне передчуття.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Я був командир відділення, цей раз я відчував, що ми не повернемося. Я просто вишикував усіх і сказав: хто хоче піти, хто не хоче - може відмовитися, навіть боком не глянемо. Надо чотири добровольці, но назад ми не повертаємося.
Що було далі, Ігор розповідає з помітним хвилюванням.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
З моєї групи я лишився сам один живий. Наш бій був от 3 до 7 метрів. Ну, отак. Вони були вже позаду. Нас запустили туди й розстрілювали, як в тіру. Моєї групи нема...
У тому бою Ігор зазнав тяжких поранень і знепритомнів. Коли отямився, зрозумів: він у полоні.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Тапіки, шокери, дубинки. Все було. Співали російський гімн, російські пісеньки. Ти мусив це робити, бо ти хочеш вижити. Найгірше було, як ми називали "длітельний допрос". Це зранку забирали, ввечері притягували.
У російських катівнях Ігор пробув півтора року. Каже, тортури росіян були нестерпними, проте знайшлося і те, що морально тримало.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Допомогло, що я в один день від мами отримав два листи. Що про мене знають, і вже після того, що мене було не зламати.
В Україну Ігор повернувся цьогоріч у лютому, під час 61-го обміну. Згадує, що ближчим ставав обмін, то більше лютував ворог.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Ми на колінах стояли майже цілу ніч на снігу, на вітрові, руки зав’язані, мішок на голові, на колінах, посеред аеродрому, потім нас вже погрузили в другий самольот, бо в перший нас закидали як скот. А то вже розсаджували на лавочки, там тепло в літаку було, хоч ми одігрілися до білорусі, ми виходили, мішка знімають, руки розв’язують, вітають, автобусів куча, ми як ті котенята збилися до кучі, не знаємо, що робить...
Ступивши на рідну землю, Ігор довго не міг повірити, що вдалося вирватися з лещат ворога.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Ці емоції розказати і передати не можна було, куча сліз, ніхто не вірив, ми просто ставали на коліна, просто молилися... Не передати, коли перший дзвінок до мами.
Про повернення батьки дізналися прямо в день обміну. Без жодних деталей.
Ольга Бондаренко, мати Ігоря Бондаренка:
І що ми вже знали, що він уже в автобусі, що він обміняний, а списків ще немає. Потім уже списки вже викинули. А ніхто нам не дзвонить, куди нам їхати, що нам робити. Куди? Я в будь-який кінець світу поїхала б, щоб побачити.
Вдома, в рідному селі Ігоря зустрічали, як кажуть, усім миром.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Я навіть цього не очікував, що так мене зустрінуть. Весь район, щоб ви понімали, от круга люди стояли й весь центр живим коридором.
Сьогодні Ігор у колі найрідніших. Попереду - довге відновлення. Фізичне і ментальне. А потім Ігор має намір знову стати до лав ЗСУ. Каже, доля дала шанс на життя і він не має права опускати рук. Та поки, щоб бути корисним у тилу, займається пошуком зниклих безвісти.
Ігор Бондаренко, ветеран російсько-української війни:
Я на кожний обмін їду, спілкуюся з хлопцями, показую журнали, розшукую людей, які в полоні, допомагаю рідним знайти.
Мати бійця зі свого боку впевнена: історія повернення її сина доводить: головне - вірити!
Ольга Бондаренко, мати Ігоря Бондаренка:
І я казала і кажу, всім матерям кажу, що, люди добрі, не ховайте своїх дітей передчасно, поки ви не побачите, що він дійсно - це ваша дитина. Вірте, до останнього вірте в те, що він живий.
